25 квітня 2019 року

Не хочу тиші !

Квітень.07.2019
Не хочу тиші !

Вітання усім фанатам важкої музики та наших постійних слухачів та читачів!

Це буде дуже нетипова для нас стаття, власне, і для мене особисто теж, та часи такі зараз неспокійні і Країна схожа на літак у зоні турбулентності. Кілька днів цей текст сидів у моїй голові, і йшла певна внутрішня боротьба – «Писати чи ні!?». І от я його пишу, бо все-таки я б сильно пожалкував потім, що свого часу промовчав.

Одразу спойлер: попереду текст про політику на злобу дня (про всяк випадок попереджаю, раптом вас уже нудить від цієї політики). Тим не менш текст про РОК – музику без якої світ був би позбавлений великої частини своїх барв. І ще – одразу вказую на те, що даний текст розглядає нинішню ситуацію лише з позиції рок-музики і тільки. Економіку, судочинство, ВПК, війну та інші питання ми залишаємо для експертів цих сфер.

З чого б почати?

До команди РокРадіо Україна я приєднався у другій половині 2017, та з тих пір я особисто познайомився з величезною, я б, навіть, сказав ЄПІЧНО величезною кількістю талановитих людей, гуртів, музикантів, проектів.  Бачив їх виступи на фестивалях або змаганнях-батлах. Брав інтерв’ю, писав статті та просто кайфував від спілкування з творчими і креативними особистостями. Знаю, що хтось з тих хто читає зараз ці рядки згадає де ми бачилися, як познайомилися – YES, музика така річ що поєднує сильно.

Так от, для чого був цей відступ? А для того, що я побачив власними очима наскільки Україна багата на таланти! Настільки, що можна було б наповнити якісним музичним продуктом усі ефіри усіх радіостанцій (місцевих, республіканських та он-лайн) та телеканалів і ще б лишилося! Це важливий момент.

Останні кілька років на сцену вийшло дуже багато молодих гуртів – їх можна почути на радіо, є чимало свіжих треків у мережі, концерти у клубах, фестивалях. Ці молоді паростки почали пробиватися на наш медіа ринок не лише завдяки власним талантам, також дуже сильно вплинув фактор, що з нашого музичного простору з 2014 почали вимітати російських конкурентів. Засилля останніх та домінування у медіапросторі України було вище будь-яких норм! Вони почували себе як у дома, у той час, як наші власні музиканти, отримували відмови від наших же каналів, станцій… У статті є таблиця – просто гляньте. У 2013 у радіопросторі «Українська» займала 2-4%. І це в Україні!

Просто дивіться табличку у статті.

Тобто, я просто йшов Київом, у році 2011 та навкруги були афіші – у одному клубі столиці сьогодні грає гурт з Москви, у іншому – з Нижнього Новгорода, а у кінотеатрах різний низько сорт, як бидлокомедії «Ёлки» чи «Всё включено», підробки на Голівудські блокбастери та стрічки про Другу Світову від Міхалкова…

Після 2014 пішли зміни.

Варто було лише обмежити російський кінематограф і диво, одразу виявилося, що і у нас можуть знімати стрічки та мультфільми, які будуть цікавими, як нашому глядачу, так і у світі. «Кіборги», «Червоний», «dzidzio контрабас», «Продюсер» – лише кілька прикладів. Окремо хочу виділити мультфільм «Викрадена принцеса» – при бюджеті у 3.5 мільйона доларів стрічка окупилася вдвічі та була показана у 50 (!) країнах.

Те саме книжки – варто було лише перекрити потік з Росії і одразу наші видавництва почали перекладати найкраще зарубіжне та друкувати місцевих авторів. Наші видавництва почали дихати набагато легше. У книгарнях стало настільки багато книжок Українською, як не було ніколи до. Як приклад – у Києві раз на рік проходить «Книжковий арсенал» – там черга на кілометр, щоб потрапити на нього! І до таких масштабів ця подія розрослася саме за останні 2-3 роки.

Сподіваюся за Дарією Донцовою ніхто не сумує ? ))

І про музику.

У світі музики сталося щось подібне – ніша, яка звільнилася зі зникненням у наших краях майже усіх представників російської естради, стала зайнята нашими музикантами. Так багато команд отримали шанс звучати та бути почутими. А це для творчої людини найважливіше – будь-якій творчій людині хочеться, щоб її творчість знали, а не бути невідомим.

Якщо хтось скаже, що це неправильно, обмежувати доступ на свій ринок ось так вводячи заборони і обмеження, то моя відповідь: «Протекціонізм». Протекціонізм – це захист інтересів власних виробників. І музика – це такий самий продукт. ТАКИЙ САМИЙ ПРОДУКТ. До нього вдаються у Китаї чи США, його можна зустріти на озброєнні багатьох найрозвинутіших країн світу. Бо, навіщо ж вдобрювати чужі поля, якщо є свої власні??! Чому нам не можна захищати свій ринок?!

Тут ми і підходимо до проблем сьогоднішнього дня.

У нас вибори президента і так вийшло, що один з кандидатів пропонує капітулювати, стати на коліна перед володимиром володимировичем ху**ом, та відновити з Росією стосунки, як було до Революції Гідності. Питання війни і політики я тут висвітлювати не буду, а от що до музики… По рок-музиці це вдарить досить сильно, тому Вас, шановні музиканти, це стосується у першу чергу.  Бо повернення «старих-добрих» часів означає, що усе це стадо російської естради знову кинеться сюди і молоді сходи нашої музики будуть витоптані вщент.

Тому що:

  1. У клубах, навіть невеликих, гратимуть гастролери з Пітера та Москви.
  2. Частка пісень на радіо Українською знову полетить униз. Навіщо про-російскій владі зберігати квоти на українськомовний продукт?
  3. На рок-фестивалях знову хедлайнерами і не тільки стануть гурти з Росії, і їх знову буде під 50% (у кращому разі), крім зовсім маленьких незалежних фестів патріотичної спрямованості.
  4. Знову засилля на телебаченні – тут без коментарів.

 

Вони просто зроблять вам конкуренцію, тягатися з якою фінансово зможуть лічені одиниці гуртів. Не у кожного є продюсер з мішком грошей. Сумно, але факт. Пробитися нагору дуже важко, а після цього стане взагалі, майже, нереально.

Здогадуюся, що зараз хтось читає ці рядки і каже: «Костя, ну це ти уже перегинаєш палицю. Просто якась у тебе нереально апокаліптична картина виходить. Ти женеш! Лякаєш нас тут усіх даремно».

Ну, ОК, а чому подібне НЕ станеться, якщо до Революції Гідності саме так і було?

Згадайте 2010 чи 2012, та і будь-який інший рік до цього. Так, були наші гурти, що проривалися, навіть, при тотальному домінуванні російського музичного продукту. Та їх могло б бути набагато більше! І я хочу щоб їх було більше!

Власне, саме тому я ці строки зараз і пишу: Я Хочу, Щоб Наш Рок Звучав! Я хочу, щоб ті рубежі, які були відбиті нашою музикою в останні роки, за нами і залишилися. Я хочу, щоб були взяті нові рубежі. Це не відбирання чужого – це відвойовування свого…

Ще кілька слів для музикантів, що творять музику англійською, або російською чи іншими мовами. Може майнути думка, що як ми капітулюємо, то можна буде кататися по Росії з гастролями та косити бабло? Так от – останні десятиліття продемонстрували нам, що бабло на Росії у значних масштабах здатна «косити» лише попса. Тільки деякі поп-зірки України здатні зібрати там стадіон. Для інших лишаються виступи у невеличких клубах. Так, я не можу згадати ЖОДНОГО російськомовного гурту з України, який би збирав там стадіони. А за іронією долі рок-гуртом з України, який на Росії збирав найбільші аудиторії (як палац спорту) були… українськомовні «Океан Ельзи»! Також на найбільшому опен-ейрі Росії, фестивалі «Нашествие» виступали, зовсім не російськомовні, «ВВ». Ось так.

Так, текст виявився довгим.

Це не агітація та не залякування, скоріше звернення до музикантів – Ви хочете більше простору для своєї творчості у власній Країні? Чи відчувати себе знову, як не у себе вдома? Фанати! Рокери! Металюги! Панки та інші! Є бажання почути нові пісні своїх улюблених гуртів нашої країни? Побачити виступи? Так пора підняти зад – наша музика зараз потребує НАШОГО ж захисту, як ніколи! За це і воюємо проти реваншу.

Комусь нинішній президент не подобається, комусь подобається, та будьте чесними з собою – наша культура таки останні роки починає проростати і тепер їй потрібен час укорінитися глибше та окріпнути.

А бачити тут з концертами усю ту мерзоту, яка колись називалася «русский рок», а зараз виступає перед окупаційними військами та колоборантами на окупованих територіях та у Криму – я не хочу.

Пішли вони… !

«Рокери» – одна назва лишилася, а так 98% кланяються Кремлю. Тьфу!

РокРадіо  Україна та Костянтин Конохович