19 червня 2019 року

Кістки твоєї бабусі

Січень.15.2019
Кістки твоєї бабусі

Вітання усім хто любить важку музику! Сьогодні на сайті Рок радіо знову історична тема і цього разу я хочу розповісти про «Кістки твоєї бабусі». Так-так, вам не почулося, саме «кістки твоєї бабусі». Це один із варіантів, як ласкаво між собою називали громадяни СРСР саморобні платівки, які власноруч тиражували фанати музики по усьому колишньому союзу та і в Україні, звісно, також. Сьогоднішня розповідь буде як-раз про платівки! Отже – погнали.

Ми тут всі фанати різних жанрів рок-музики: і Ви, і я. І ми не можемо уявити своє життя без записів наших улюблених виконавців, чи не так? От я , наприклад, підсів на рок десь у другій половині 90-х років і я пам’ятаю, що мені дуже не подобалося те, що по радіо та телебаченню не крутять пісні улюблених виконавців у режимі 24 години на добу і 7 днів на тиждень. Виходом тоді для мене став старий програвач «Маяк». І придбання або переписування аудіокасет. Потім пам’ятаю, що на початку 2000-х в Україну приходить музика на новому носії, а саме CD-дисках. А уже з середини нульових років з’являється можливість качати мп3 наших улюблених виконавців з інтернету. І все це – нещодавня, свіжа історія, а як все було в Україні за часів перших фанатів рок-музики, гуртів та музикантів? Що вони робили? Перша хвиля рок-н-ролу у 50-ті роки 20-го століття не оминула Україну не зважаючи на несвободу, тоталітаризм, та залізну завісу. І одним зі способів розповсюдження та популяризації рок-музики тут стають платівки спочатку з західною музикою, а пізніше і з вітчизняною рок-музикою.

Музичні вінілові платівки. Для нашого з вами часу це уже не такий звичний формат хоча їх можна де-не-де зустріти, наприклад у Ді-джеїв або колекціонерів. Але у прадавні часи Елвіса Преслі це було першим і єдиним способом зберігання та розповсюдження улюбленої музики. Навіть у СРСР індустрія платівок була дуже розвинутою. У значної кількості населення були програвачі платівок або штуки під назвою «радіола», це такі музичні центри того часу, такі собі гібриди радіоприймачів та програвачів платівок. Отже було на чому слухати, тепер час задатися питанням “що слухати?”. Радянський гігант звукозапису «Мелодія» мав фабрики по усьому колишньому СРСР. Фабрики були у Тбілісі, у Баку, Новосибірську. В Україні фабрика «Мелодії» з’являється у середині 70-х років у Києві. Також у «Мелодії» була величезна мережа фірмових крамниць усюди. У Львові, у Харкові, в Одесі. Це все звучить чудово, от тільки є одна проблемка – на офіційних радянських платівках у 50-х та 60-х не те що рок-музики, навіть джазу не було. Рок був «табу», бо це була «ідеологічно неправильна», «чужа», «низькоморальна» і так далі і тому подібне музика. Тому «Мелодія» у 50-ті та 60-ті роки рок не записувала. Також офіційно платівки з заходу у СРСР не завозилися. Я сказав тільки що «офіційно» не завозилися, а як що до не офіційно? Будь-який попит завжди народжує пропозицію, а людей у СРСР, які знали про існування рок-музики, слухали її і любили, і теж хотіли собі мати у колекцію рок-записи було дуже багато. Цей попит дав зародження цілої підпільної індустрії – величезний, нелегальний ринок, де фанат рок-музики міг знайти майже все, чого душа бажала. А душа після різних військових оркестрів та кобзонів бажала чогось більш цікавого та важкого.

Записи різних рок-виконавців потрапляли у Радянський Союз декількома шляхами: Перший – це банальна контрабанда. У Союзі була невеличка кількість щасливчиків, які могли виїхати за кордон, наприклад, моряки, артисти чи робітники посольств. І вони часто контрабандою нелегально провозили додому різні західні речі і у тому числі платівки. Справжні оригінальні платівки, наприклад Англійського лейблу Аpple records чи Американського Sun Records були у тоталітарній країні на вагу золота. Ось приклад із життя: у 1965 платівку «the beatles» чи «The Rolling Stones» можна було нелегально придбати за мінімум 50 радянських рублів. Підкреслюю – це мінімум, зазвичай коштувало більше і більше набагато. У тому ж таки 1965му середня заробітна плата у «совку» була 93 рублі 65 копійок на місяць. Що можна було придбати за ці гроші? Приклади: фотоапарат коштував 60 рублів, велосипед – 50 рублів,  круїз на пароплаві вздовж Кавказького узбережжя Чорного моря – 75 рублів. Або – до дідька увесь цей непотрібний мотлох, адже можна було придбати один альбом під назвою «Help!» від «The Beatles».

Другий варіант розповсюдження платівок був більш народним та дешевим, от зараз я як-раз про «кістки» і розповім. Щоб задовольнити жагу до музики усіх бажаючих мало було лише контрабандних платівок + вони були досить дорогі. Тут на допомогу прийшли справжні підпільні студії звукозапису. Перші радянські міста, де подібні студії виникли були Ленінград, Рига, Київ та Москва. Народні майстри збирали з трофейних німецьких програвачів обладнення, завдяки якому з однієї справжньої оригінальної платівки можна було зробити безлімітну кількість копій. Такі копії потім купляли агенти-розповсюджувачі і це було, звісно, досить ризиково. Була така стаття під назвою: «Низкопоклонство перед западом» по якій можна було загриміти у тюрягу на 10 років. Спочатку для виробництва таких кустарних платівок-копій використовувалася фотоплівка для аєрофотозйомки. Але її було досить важко дістати. Найцікавіше почалося саме коли хтось вигадав використовувати старі та непотрібні рентгенівські знімки. Лікарі із задоволенням віддавали старі рентгени, оскільки вони все-одно мали їх якось утилізовувати. Так у приватних колекціях поціновувачів рок-музики з’явилися платівки із зображеннями черепів, суглобів, флюрографій, переламаних кісток і навіть ракових пухлин! У народі такі платівки мали багато назв, ось декілька варіантів: «музика на кістках», «кістки», «ребра» або «кістки твоєї бабусі».

Як такі чудові платівки розходилися суспільством? Звичайно фанати обмінювалися ними, давали одне-одному послухати чи просто дарували. Ще можна було придбати у розповсюджувачів, про яких я уже розповідав. У кожному великому населеному пункті та місті були місця у яких ці специфічні люди водилися. Часто на ринках або біля великих супермаркетів. Іноді продавцями «кісток» були продавці у фірмових магазинах тої ж таки «Мелодії». Наприклад, Київські стиляги знали, що у магазині платівок на площі Льва Толстого продавець з під-поли може дістати на продаж щось більш важке та цікаве ніж типова радянська естрада.  На різних барахолках продавці «кісток» досвідченим оком помічали зосереджену молодь, підходили і тихо казали шепотом «чуваки, у мене для вас є…». Після цього продавець з покупцем відходили у найближче підворіття де відбувався дуже швидкий грошово-товарний обмін. Обрана платівка, згорнута трубкою, швидко переміщувалася з рукава однієї особи у рукав іншої. Потім учасники угоди озираючись швидко розходились. Меломан, який щойно придбав платівку, точно знав, що другої такої платівки як тепер у нього ніде у світі більше не існує. Я маю на увазі зображення кісток чи легень на музиці.

Нажаль усе закінчується рано чи пізно. Так сталося і з підпільною музичною індустрією у колишній імперії зла. У 60-х роках з’являється новий носій музики – великі бабіни з магнітною стрічкою на яку була записана музика. Майже 2 десятиліття платівки та бабіни існували разом не заважаючи одне-одному. Злам стався тоді, коли під кінець 70-х років у маси приходять аудіокасети – маленькі та зручні носії. Міні-революція, яку вони спричинили була у тому, що тепер будь-який власник двохкасетного магнітофону, такого як наприклад «Романтик-306», який випускали з 1979 року, міг без особливих навичок і спеціального обладнання самостійно зробити скільки завгодно копій альбомів улюблених гуртів. Тому на початку 80-х «кістки» та вся пов’язана з ними  романтика зникає. Самі платівки відтоді можна було побачити лише у приватних колекціях. До нашого часу їх майже не зберіглося через їх матеріал – рентгенівську плівку. Коли на плівці висихала спеціальна емульсія вони починали скручуватися у трубку, також їх часто протирали до дірок наскрізь голки програвачів.

Перші рок-гурти України, що виникли у середині 60-х років, такі як «Уанс» або «Березень» можна було почути тільки на «кістках». Записатися офіційно у студії та випустити свій альбом у жанрі рок та ще й українською мовою і ті часи це звучало як щось просто нереальне. Навіть альбоми цих гуртів які таким чином випускалися не мали назв, але такий уже був початок. Офіційно під лейблом «Мелодія» перші записи Українського арт-року та біту на платівках з’являються у другій половині 70-х років. Такі гурти як «крок» чи «візерунки шляхів». Остаточно Український рок виходить на світло вільно записуючи і видаючи свої альбоми у другій половині 80-х з початком так званої «перебудови». Питання: скільки ж усього платівок-кісток було створено, записано та розповсюджено, адже підпільна індустрія існувала декілька десятиліть? Мова іде про мільйони платівок і, реально, це просто величезний вклад у популяризацію рок-музики в Україні. Це був один зі шляхів, яким люди дізнавалися та знайомилися з найкращою світовою і звісно Українською рок-музикою.  Ось така історія!

Рок радіо, Костя Конохович.