21 квітня 2019 року

Як музика стала вільною

Лютий.01.2019
Як музика стала вільною

Підніміть чорні прапори з черепами та кістками!

Сьогоднішня стаття у нас про людей, які чхнули на ліцензійні угоди, переступили через авторські права та… змінили світ музики назавжди. Навіщо це було робити? Це злочинність та крадіжка чи спроба покарати гігантів звукозапису, які паразитували на меломанах та фанатах музики? Про це, та ще багато іншого у нашій статті на Рок радіо. І замість вступу – я з покоління піратів, і я качав музику улюблених виконавців з торентів та піратських сайтів не раз і не два. І щось мені здається, що більшість із вас – теж. Зізнаюся – я почав качати ще у середині 2000-х і причиною була банальна відсутність знайти матеріал де-інде. Наприклад, ти дізнаешся з Вікіпедії, що за всю історію твій улюблений гурт (у моему випадку Black Sabbath) випустив, наприклад, 10 альбомів. А у магазинах на диску є тільки 1! Або ще гірше – якась дуже погана самопальна збірка у якій з 15 пісень пять – це ремікси однієї пісні! І ще купа паршивої якості концертних записів, які тобі нафіг не здалися! Надворі нульові. Ніяких iTunes немає навіть у проекті, та навіть якби були то треба було б треба якось відкрити банківську картку щоб їх оплачувати – а ти ще навчаєшся у школі! Корочше – на кінець 90-х та початок 00-х качати піратське чи купляти на “болванках” було реально єдиним варіантом. Найцікавіше, що тільки зараз розумієш що ті диски, які продавалися у музичних магазинах з наліпками-голограмами то були ніфіга не ліцензії теж! Були ліцензії взагалі? Були! Рідкісні, вартістю у сотні гривень і часто не ті альбоми, які ти шукав. Тому підтримувати піратів був єдиний варіант. На всі ці роздуми про музику у мережі та піратів мене надихнула книжка американського журналіста Стівена Вітта під назвою «як музика стала вільною».

Усе почалося як не дивно у Німеччині і почалося дуже невинно! Тут народився бог та диявол цієї революції – mp3! Карлгайнц Бранденбург.

Далі я вживатиму просто Бранденбург. Взагалі щось на кшталт мп3 у теорії було передбачено ще у 70-х роках. Що до фундаменту ідеї – анатомами які досліджували людський слух виявили на зламі 70\80-х, що наше вухо здатне сприймати певні діапазони, а це означає, що можливо створити цифровий звук зменшивши розмір звукового файлу прибравши звідти усе зайве. Приберіть зі звуку усе, що людське вухо все-одно не зможе уловити і вуаля – записаний звук тепер займатиме набагато менше місця. Разів у 12 ! Тепер тільки питання, як саме закодувати запис звуку стиснувши його в 1 файл. У 1982 світові був явлений компакт-диск, що прийшов на заміну вінілових платівок. Реклама обіцяла «ідеальний звук назавжди», хоча один з інженерів – Дітер Зайцер побачив у дисках лише чергове сховище непотрібної інформації, більша частина якої ігнорується людським вухом. У тому ж таки 1982 він подав патент на технологію, коли звукові файли мали б надходити просто на особистий компютер того, хто придбав музику, через цифрові канали. І не треба було б щось надсилати у пакунках поштою або купляти у магазині! 1982 – це за 20-25 років до того як така сестема реально почала діяти скрізь. Зайцеру відмовили у патенті бо подібну технологію тоді уявити було нереально! Тепер справа була за малим – створити новий формат, який би займав настільки мало місця, що міг би бути переданий через телефонний інтернет та уміститися на жорсткий диск. Об’єм памяті ПК тоді був дуже малий – він вимірювався кілобайтами, навіть не мегабайтами. За справу взявся його друг – Бранденбург, молодий спеціаліст електричної інженирії. Уже у 1986 ним була створена перша програма, здатна розділити звук на частки секунди, а останні перетворити на окремі біти відкинувши усе зайве. Так само призма розділяє видиме світло на кольори. Старші наукові керівники побачили перспективу у дослідженнях Бранденбурга і перевели його у так зване товариство Фраунгофера. Така собі велетеньска лабораторія дослідження звуку, там почала формуватися команда молодих та амбітних програмістів, інженерів.

Не хочу вас втомлювати технічними деталями цих розробок, які тривали майже 10 років! Скажу лише, що мп3 на волю у вільне плавання відпустила – корупція та бюрократія! Так, подібні явища виявляється не лише в Україні бувають. А було так – у 1995 Фраунгоферівці змогли довести свій формат до прийнятної якості та об’ємів і справа була за малим – отримання від комітету стандартизації MPEG дозволу на використання для споживачів. У 1995 компанія «Philips» змогла отримати завдяки підкупу перемогу для свого формату, який отримав назву мп2. За якістю та розміром звукові файли мп2 дуже поступалися мп3. Це був кінець… Чи ні? Бранденбург знав, що їх формат кращий. Будь-яка людина не професіонал могла під час тестів відрізнити мп3 від мп2 бо перший був кращим набагато. Але всі офіційні шляхи були зачинені – комітет MPEG не дав для формату жодного місця для звучання – диски, радіо, фільми, телебачення. Тому прийшла думка повернутися до первинної ідеї – зробити формат популярним для окремих користувачів компютерів! Командою для цього була створена програма під назвою «L 3 Enk» – вона вміщувалася на звичайну дискетку і тепер кожен бажаючий за допомогою неї міг створювати власні мп3 файли та програвати їх на своєму компі. Можна було взяти 12 дисків та стиснути їх програмою до 1 –го не втративши якості. Щоб завоювати собі трохи місця під сонцем для свого формату розробники почали роздавати цю програму безкоштовно усім бажаючим! Друзям, знайомим і навіть конкурентам, дискети безкоштовно роздавали на різних конференціях. За рік до цього один з інженерів команди вирішив зєднати чіп для читання мп3, джерело живлення, флеш пам’ять і навушники. Так у 1994 виник перший прототип мп3 плеера! У тому ж 95-му сталося ще дві речі. Виходить Віндоус 95 і фраунгоферівці роблять під цю систему програвач під назвою «win play» і запускають сайт, де його можна безкоштовно скачати та користуватися. Тепер кожен міг слухати та створювати мп3 на своєму компютері. Бранденбург вважав, що зробить музичній індустрії лише краще але вони ще не знали, якого джина випустили з пляшки.

І прйшла сцена! Сцена, це була організація, яка була не дуже легальною. Саме вони побачили як ще можна використовувати більш цікаво формати музики та безкоштовні програми, які створили німці.   Отже «Релізна сцена» або просто «сцена» – це підпільна спільнота окремих ентузіастів, об’єднані ідеєю «волі інформації» що зародилася ще у 70-х роках у США. Ціль – розповсюдження інформації, фільмів, програм, музики та іншого що захищене різними авторськими правами. Спочатку спірачені файли доступні лише для учасників «сцени», а далі витікають з неї, стаючи доступними для усіх бажаючих. Сцена не має центрального керівництва, місця розташування чи угод. Є лише окремі правила для кожної зі спільнот, що діють всередині неї. Правила по якості, формату, поведінці і тд. Єдина мета – швидше за конкуруючі группи викласти у мережу вкрадений фільм, гру, альбом. З приводу музики – майже в усіх випадках від зливу у мережу музики ці пірати нічого не отримували, я маю на увазі гроші. Лише популярність та рейтинг у мережі серед невеликого кола тих хто у темі. Поява мп3 дозволила «Сцені» перевернути музичну індустрію з ніг на голову. Тепер альбоми топових виконавців на кілька тижнів з’являлися в інтернеті раніше ніж у магазинах бо будь-хто технічно не дуже підкований міг «репнути» диск з записом, який йому потрапив до рук, перевести його у мп3 та відвантажити ці файли у глобальну мережу. Зливали музику співробітники заводів, що штампують компакт-диски. Зливали співробітники студій звукозапису, співробітники музичних лейблів та іноді навіть самі музиканти! Так звісно це було нелегально і музична індустрія несла величезні збитки через діяльність “сцени”. За її учасниками завжди полювали правоохоронні органи різних країн і іноді когось-таки вдавалося спіймати, але часто ні і лишалося лише фіксувати збитки.  По статистиці 2012 року щоденно сцена зливає у мережу близько 1000 релізів!

З другої половини 90-х починають з’являтися численні сайти не пов’язані зі «сценою» але з аналогічною сутністю – надання безкоштовного доступу до музики. Особливо виділився 1 сайт, створений молодим програмістом зі США – 19-ти річним Шоном Фенінгом. Napster! Він запропонував новий підхід – більше не потрібен сервер з данними, замість цього учасники мережі обмінюються файлами між собою. Це дозволило збільшити швидкість скачування. У непстері було чимало народу і звичайно ж левова частка файлів порушувала чиїсь авторські права. Але грім грянув пізніше – у 2000-му. У той рік на широкий екран вийшла стрічка «Місія Неможлива 2» з Томом Крузом. А саундтреком став хітяра «I desappear» від Metallica. Скандал почався з появи цієї пісні на Napster за кілька днів до офіційного релізу. Гурт Metallica лютував, були судові позови та розслідування. Не певний час сайт навіть припинив свою роботу. Можна спочатку пожаліти музикантів, мовляв, вони ж старалися! А з іншого боку чути нападки на своїх же фанатів за таке було дико і ось у чому справа. Коли вони починали у середині 80-х і були ніким то самі роздавали свої записи на аудіокасетах безкоштовно. Ба більше – вони казали фанам, щоб ті на своїх двохкасетних програвачах робили якомога більше копій записів Metallica та роздавали своїм друзям безкоштовно! І щоб друзі так передали записи своїм друзям, зробили копії і так далі…  Це допомогло їм у 80-х піднятися! Тобто, коли гурт Metallica були ніким то фанатам можна було робити скільки завгодно копій та передавати їх кому завгодно. А як тільки стали зірками-мільйонерами то одразу стало не можна! Через кілька років гурт вибачиться перед своїми фанатами за той скандал, що влаштував навколо «Napster» у 2000-му. Виявляється що корона таки руйнує мозок. Доречі, Napster зараз живий, працює.

2001 рік. Одним юним програмістом з Нью-Йорку вирішується одна з найбільших проблем скачування. Час! По старому було так – ви хочете скачати музичний файл але змушені чекати бо швидкість завантажування невелика через те, що просто зараз крім вас ще сила-селена народу качає цей файл. А що як зробити так – замість скачувати цілий файл від одного користувача, ви б могли завантажувати по одній сотій файла від ста користувачів. Геніальність підходу – що більше людей намагається одночасно скачати файл тим швидше він скачаеться. А як ви його скачали – то ви починаєте віддавати частинка цього файла мільйонам людей по земній кулі. Так, це про технологію Торентів, винайдену 25-ти річним Бремом Коеном. Тепер піратський сайт не тримав у себе музичні файли, він був лише місцем де розміщувалося посилання на файл, який у свою чергу був розпорошений по мільйонам компютерів користувачів по усій земній кулі. Тепер правоохоронним органам було мало просто вилучити сервер, щоб зупинити неліцензійну закачку. З появою торент-трекерів спроби вилучити з мережі вкрадену музику перетворилися на спроби різати туман ножем. Одним з найєффективніших трекерів став «Oink» з Об’єднаного королівства. Сайт працював з 2004 року і став не збіговиськом зливачів а повноцінною спільнотою фанатів музики. Звук тільки високої якості! Тут можна було зустріти такі релізи та версії пісень і альбомів, які вважалися втраченими. Навіть деякі музиканти, спірачені пісні яких, були на цьому сайті радо ним користувалися та стали на його захист, коли через кілька років над ним зібралися хмари. Цей трекер вдалося закрити у 2007, хоча Алана Еліса, його батька виправдали у суді не знайшовши у його діяльності злого умислу або збагачення. У пам’яті фанатів «рожевий палац хрю-хрю» (його ласкаво називали так) так і залишився найкращим архівом музики високої якості, який колись існував.

“Сцена” була підпільною організацією зливачів, «Оінк» був спільнотою фанатів музики метою яких не було порушення закону, а лише створення бібліотеки. А були і такі хлопці, що знали про те, що чинать не по закону, та кайфували з цього. Вони діяли відкрито, нахабно і гордо не ховаючись від громадськості та правовласників! The Pirate bay Або «піратська бухта» – торрент-сайт що почав працювати у Швеції 2003-го. Ці хлопці не приховували, що вони пірати – це свідомий вибір. На листи від правовласників з погрозами судів або вимогами вилучити файли вони відповідали спокійно «йдіть у дупу». Зі свого боку «Пірати бухти» вважали такі запити порушенням прав людини! Мова іде про право на інформацію – це стаття 19 ООН.  Звісно звукозаписуюча індустрія не змирилася так просто з тим, що їх послали. У 2006 на Бухту був перший поліцейський рейд – сервери відключили але сайт і далі працював. Пірати підготувалися до такого і були готові резервні сервери тому сайт продовжив роботу. Далі у них ще мінімум двічі відбирали обладнення але у надзвичайно короткі строки робота трекера відновлювалася. Так, Дуже важко воювати з ідейними людьми! У ряді країн доступ до Піратської Бухти був заблокований провайдерами. Та Бухта знову прийшла на допомогу – тепер ви можете скачати безкоштовний браузер під назвою «PirateBrowser» і жодні блокування вас не зупинять! І зараз «Піратська бухта» працює, вона доступна на 35-ти мовах. І ще – нападки на неї призвели до нечуваного! У Швеції під час облав на «Бухту» народ почав мітингувати, ставши на захист піратів! У 2006 там була створена Піратська Партія яка виступає проти чинного законодавства яке регулює право на патенти, інтелектуальну власність та агітує за вихід Швеції зі світових організацій захисту авторських прав. У 2009 піратська партія від Швеції отримала по результатам голосування 2 депутатські місця у парламенті Евросоюзу.

Підсумуємо. Піратство як сучасне явище з’явилося не на порожньому місці. Можна звинувачувати інтернет, але ще до його появи випадки порушень авторських прав були звісно! Ну, можливо, не у таких кількостях. Але однією з причин було і те, що музична індустрія на момент початку нашої історії, як то кажуть «зажралася». Найбільші лейбли були у ціновій змові, популярність деяких альбомів накручувалася штучно через підкуп радіостанцій та музичних каналів. І стало банально мало хітів! Ти як споживач купляеш альбом на якому з 10-ти композицій лише 1-2 це реально хіти варті уваги, а інше – сірий наповнювач, а ти платиш за цілий альбом! 90% якого сміття, або продукт «музиковмістний». Їжте на здоровья!  Якби ми платили лише за оті 1-2 хіти це було б реально справедливим але… лейблам було важко зупинитися. Ось так піратство вбило таку форму як «альбом». А ще саме завдяки піратам ми стали більше ходити на концерти наших улюблених гуртів та на фестивалі. Звучить нереально? Я поясню – піратство зробило музику доступною для усіх і тому кількість людей що її слухає – по дорозі на роботу, на пробіжці, з друзями, надзвичайно зросло у порівнянні з попередніми часами. Тому і більше людей, ознайомившись з творчістю того чи іншого музиканта захоче підняти сідниці з дивану та піти на концерт – побачити музикантів, почути наживо хіти! Так, піратство призвело до справжнього ренесансу фестивального руху! Ось така історія, а Ви сособисто можете відноситися до піратства як вам подобається – у цій історії немає чисто білого або чорного.

Рок Радіо, Костя Конохович.