17 грудня 2018 року

Від глибин віків…

Листопад.08.2018
Від глибин віків...

Вітання усім хто любить рок і кому цікаво дізнатися більше. У наших статтях ми, Рок Радіо, розповідали про фестивалі, про панк-рок України, про аудіо піратів СРСР, а от сьогодні ми перейдемо свою власну межу і разом із вами відкриємо щось нове для себе. При всій моїй любові (як автора статті) до рок-музики я у її масі найбільше (мабуть процентів 90) слухаю метал і панк. Тому такі жанри, як, наприклад джаз-рок, рокабіллі, готика для мене становлять «Терра Інкогніта», невідому землю. Сьогодні я хочу з вами провідати один з таких жанрів, раніше мені не відомих. У цьому жанрі дихає сама прадавня історія. Тут міфи і казки, давні оповідання та легенди. Тут – народні інструменти, що повертають до життя мелодії минулого… І тут-таки наш загально улюблений рок-н-рол, щоб надати традиціям та історії нового звучання та енергії. Ну, більшість уже мабуть здогадалася, що сьогодні у нас стаття буде присвячена фолк-року або як його ще іноді називають «єтно-рок» чи «World music». Отже – погнали!

Колись я вважав, що фолк-рок, це просто коли якийсь гурт додає у свою музику якісь народні інструменти, ну наприклад ріжок, цимбали або лютню. Історія ж насправді виявилася глибшою. Взагалі саме поняття «фолк-рок» з’явилося у музичній пресі ще у 1965-му задля описання дебютного альбому американського гурту «The Birds».

Також чималий вплив на становлення цього під жанру року зробили славнозвісні «Бітли» та Боб Ділан. Справжнім проривом і легендою фолк-року у 60-х стає американська народна пісня «the house of the rising sun», рок-версію якої зробив гурт «The Animals». І що до саме цієї пісні – її співала та переспівувала величезна кількість різних гуртів та виконавців, я особисто не знаю жодної людини яка б  не чула цей хіт! Навіть у СРСР 60-х він був досить непогано відомим. Це тільки що була мова про «демократичний світ» того часу, а як щодо СРСР? Як не дивно але у «червоній імперії» з фолк-роком було зовсім непогано, а причина була у тому, що музиканти, які його грали просто не казали, що вони грають фолк-рок! Музиканти обдурили тоді систему. Слово «рок» у будь-якому варіанті було табу, можна було отримати проблеми за будь-який «рок». Тому численні ВІА та гурти просто казали про свою музику, що вони грають народну музику, просто у власній та своєрідній обробці. Це майже завжди спрацьовувало, на щастя люди зі шкіряних кабінетів добре розумілися на ідеології, але не на музиці, тому фолк-рок звучав у багатьох республіках екс-СРСР уже з 60-х і в основному проблем не мав. Приклад: ВІА «Песняры» або ВІА «Ариєль» – типові представники фолку! Звісно, Україна тут також серед перших і після музичної паузи я розкажу детальніше.

60-ті… Про те десятиліття можна зараз скласти уявлення тільки подивившись чорно-білі кінохроніки. Початок Хрущовської «відлиги», тимчасова і обмежена але свобода. У цій атмосфері у Києві з’являється гурт «Березень» – крім того, що це взагалі був один із перших рок-колективів України, «Березень» грав те, що як раз можна визначити як фолк-рок. А поштовхом до створення гурту стала випадкова подія:  на початку 60-х засновник гурту Олександр Авагян

(тоді студент Київського Держуніверситету) почув «Веснянку» – так називався ансамбль, що співав народні Українські пісні, які самі ж учасники привезли з фольклорних експедицій. Почуте вплинуло на Олександра досить сильно і він  почав творити пісні у «народному дусі», а людина ж походила з російськомовного середовища, навчалася російською.

Одна зі створених новим гуртом пісень називалася «Марія-оранта» і саме цю назву хотіли дати і гурту, але чиновники від культури заборонили використання цієї назви у рамках боротьби з «релігійною пропагандою». Тому зійшлися на назві «Березень». Вокалістом став Валерій Вітер, пізніше саме він співатиме у гурті «Кобза». За час свого не дуже довгого існування «Березень» записав пару десятків справжніх хітів, вони навіть записували музику для телеканалу «УТ-1», завдяки підтримці звукорежисера з Держтелерадіо у гурту була можливість записатися у студії – величезна вдача і радість для Українського року в ті часи. Кінець гурту настав у 1968 коли влада СРСР вирішила згорнути тимчасову лібералізацію і музикантів «Березня» звинуватили у «буржуазному націоналізмі». Так закінчується історія першого фолк-рок колективу – його музиканти розїзжаються хто-куди, сам Авагян трагічно гине. Але творчість «Березня» дає поштовх багатьом музикантам, що прийдуть після них.

У кінці 60-х виникло ще кілька культових гуртів, які знайшли свій шлях саме у фолк-році. Кінець 60-х, Київ. Учні з 9-го класу музичної школи імені Миколи Лисенка засновують гурт «Еней». Вокалістом і клавішником там став ні хто інший як Тарас Петриненко, справжній ветеран вітчизняної естради. Додам від себе, що коли я був малим то чув його пісню «Україно» по радіо так часто (або просто так співпадало), що вважав саме її гімном України. Крім нього у першому складі гурту були Кирило Стеценко, Ігор Шабловський, Микола Кирилін та Олександр Блінов. Грали «біт». У їх репертуарі були і «Бітли», і радянська (тьфу-тьфу-тьфу) естрада, були і народні пісні у власній обробці ну і звісно ж на 100% власні пісні. Що стосується саме фолку то «Еней» найчастіше обробляв колядки у хоровому виконанні. Початок 70-х для гурту був вдалим – виступ на телебаченні але уже у 1972-му почався наступ на, цитую «буржуазно-націоналістичний» колектив, який принципово співав українською. Через кілька років майже підпільного існування «Еней» зникає, але ніщо не минає без сліду… Другий гурт, що виник наприкінці «епохи хіппі», а саме у 1969. Не у мегаполісі чи обласному центрі, а у невеликому, затишному та спокійному містечку Косів, Івано-Франківської області з’явилися «Гуцули». Таку назву мав один з перших «важких» гуртів СРСР, що зміг чудово поєднати провідний «хеві» та народну самобутність. Спочатку «Гуцули» грали більш легку музику з роками «важчаючи» і «важчаючи». У 70-ті гурт можна було почути на радіо «Свобода» і взагалі вони були непогано відомі серед тогочасних фанатів року. Своєрідні версії хітів «black sabbath» та «deep purple» у поєднанні зі своєрідною «говіркою» навіть зараз звучать суперово.   Цей гурт виявився міцнішим за СРСР, бо СРСР уже немає, а от «Гуцули» ще є і у 2014 вони відмічали своє 45 річчя !

Продовжуємо нашу мандрівку лабіринтами історії. У 70-х на фолк-сцені УССР зійшла зірка гурту «Кобза». Пам’ятаєте я казав, що вплив гурту «Березень» на нашу музику не минув без сліду? Так от гурт «Кобза» саме один з доказів цього! Слово «гурт» я тут вживаю від себе бо офіційно тоді «Кобза» називався словом з трьох букв, а саме «ВІА» або вокально-інструментальним ансамблем. Так офіційно називалися усі самодіяльні та професійні гурти радянського союзу з 60-х по 80-ті роки. Під вивіскою «ВІА» часто-густо була попсова але офіційна радянська естрада, але іноді було і щось більш цікаве, як «Кобза». Отже сам гурт був заснований у 1971 році і це була не студентська самодіяльність, усе почалося більш офіційно. Якось хлопців (а вокалістом там був той самий Валерій Вітер з «Березня») запросили взяти участь у записі пісень Валентини Купріної на фірмі «Мелодія». Сам же гурт був створений і діяв у офіційній організації під назвою «Укрконцерт». На їх першій платівці з’явилася пісня Володимира Івасюка «Водограй», а щоб народні пісні відчувалися краще у складі гурту була бандура, але не просто бандура, а єлектробандура! У 1973 у Мінську гурт посідає одне з перших місць на фестивалі музичних колективів і після цього приходить слава і величезна кількість концертів у СРСР і далі, навіть у Японії побували з концертами! А у 1982 «Кобза» став першим колективом СРСР, що побував з комерційними гастролями у Канаді. Ще один цікавий єтно-гурт виник під кінець 70-х, його назва була «Древо» і він знаходив, досліджував і співав у своїй обробці пісні Українського села. Цей гурт породив хвилю цікавості до пісень нашої глибинки у різних регіонах країни. Ніби підхопивши поклик гурту «Древо» виникають у різних куточках країни етно-рок формації як «Володар» чи «Буття», а також «Муравський шлях» (Харків), «Серпанок» (Суми), «Гуляй Город» у тоді Кіровограді, а зараз Кропивницькому, «Гілка» (Херсон), «Коралі» (Львів)…

Привіт останнє десятиліття «розвинутого соціалізму», привіт 80-ті. Чим запам’яталися? Появою массово талонів на їжу та товари, чергами, Афганістаном, появою аудіокасет та пробудження національної свідомості у народів, що населяють СРСР. Цікаві важковаговики з’являються у місті над Дніпром… Ні, я не маю на увазі Запоріжжя або Київ. У місті яке тоді було Дніпропетровськом з’являється «Сад» і це відбулося у 1982. З одного боку гурт «Сад» відносять до важкого року і зазвичай до фолк-року їх не відносять. Я ж вважаю, що це ставлення можна трохи змінити, доповнити. Частина пісень «Саду» і частина чимала це твори Шевченка та Лесі Українки у власній обробці, а вони ж у свою чергу відносяться до культурної спадщини України. Тому «Сад» це гурт який хоч і не на 100%, але можна віднести до фолк-року і фолк-металу. Хто ще співає у власній обробці вірші Шевченка, Стуса, Ліни Костенко та інших? Відповідь – це гурт «Сестри Тельнюк», що з’явився у 1986. Саме фолк частина творчості гурту це 5 аудіо дисків записані з художником Ігорем Поліщуком. Ці 5 дисків: «Українські колискові», «Крути: концерт для ангелів», «Фестиваль у Монреалі», «Живий голос Василя Стуса», «Кобзар» це фолк-рок величезної якості! Знайдіть у мережі і послухайте – не пожалкуєте. 1988, Київ, зі знайомства двох працівників «Театру на Подолі», а саме Андрія Середи та Владислава Макарова з’являється «Кому вниз». Легендарний гурт не був фолк від початку, перший альбом вийшов російськомовним. Їх історико-національний період почався після легендарної «Червоної рути 89» у Чернівцях і вони досі вірні собі. І ще 2 гурти з 80-х, що знайшли себе у фолк-рок, це «Криголам» з міста Херсон, заснований у 1983 та харківський гурт «Калекція», що з’являеться у 1989, до речі якось у складі цього гурту був відомий письменник Сергій Жадан. Ну і звісно не можна забувати про гурт «ВВ», ці панки з 80-х теж мають чимале відношення до єтно! А їх версії народних пісень? Це просто чума!

Тепер трохи підсумуємо вищесказане. У Українського народу була є і буде своя самобутня культура, а з 60-х років люди, які її любили і поважали почали поєднувати її з рок-музикою, причому усіх її течій і жанрів. Спочатку було важко, але чим вільнішою ставала наша країна тим більше музикантів зверталося до цього жанру, тим більше слухачів знаходив фолк-рок! І от зараз ми маємо те, про що за СРСР можна було мріяти – фолк і єтно музики зараз так багато, що існують цілі фестивалі тільки для цього жанру. Мені особисто приходить на розум одразу фестиваль «Країна мрій» заснований у 2004 Олегом Скрипкою. А ще є фест «Трипільське коло» на Київщині, присвячений популяризації трипільської культури. А крім них є і «Шешори», «Арт-поле» та «Етноеволюція»! А серед гуртів, що з’явилися відносно нещодавно, але знайшли себе саме у фолк-році можна згадати кілька десятків серед яких найпомітніші «Дахабраха», «Тарута», «Веремій», «ДрибаДаДзига», «Юркеш» та величезна кількість інших. І це дає особисто мені спокій за майбутнє такого жанру як фолк-рок в нашій країні. А на цій позитивній ноті я з вами, дорогі слухачі та читачі, прощаюся! Слухайте рок, будьте крутими, будьте собою!

Щиро Ваш, Костянтин Конохович.